Каральна гінекологія: «Не кричи, дура, тут всім боляче!»

По мережі гуляє багато пронизливих текстів, що описують жахи радянських пологових будинків і гінекологічних кабінетів. Ми попросили наших читачок розповісти про свій досвід і з’ясували, що з тих пір практично нічого не змінилося.

Нормальний садизм

На дворі 21 століття, лікарі роблять дівчаткам щеплення, що попереджають розвиток раку шийки матки, примудряються оперувати ще не народжених дітей і виходжують недоношених немовлят, чиє народження зовсім недавно називалося не народженням, а мимовільним абортом, викиднем. Але насправді нічого не змінилося: ми, як і наші мами, ставимося до відвідування гінеколога як до обряду страшної жіночої ініціації: ми чекаємо, що нам буде боляче. Ми чекаємо хамства, що межує з моральним садизмом.

“Нас, десять вагітних, направляли від консультації в гінекологію на аналіз діабету вагітних. Потрібно було полежати годину, випивши глюкозу. У цю ж палату на вільне ліжко поклали під крапельницю дівчину після викидня. У неї трагедія, вона ридає, це чергова невдала спроба виносити, а тут ми – всі щасливі вагітні. Приїхала її мама, просить перевести доньку в іншу палату, медсестра у відповідь кричить, що не відкриватиме і не буде мити після них палату заради години крапельниці “просто тому, що вам так захотілося”. Але за хабар погоджується.”

Саме тому багато хто з нас ніколи не відвідують гінеколога профілактично – зважитися на це можна тільки всерйоз захворівши. Саме тому лікаря, який прийматиме пологи, ми часом вибираємо більш прискіпливо, ніж батька дитини. І ми все одно розуміємо, що це – лотерея: у мешканок великих міст більше шансів виграти просто тому, що є вибір приватних клінік, а й там жодна з нас не застрахована від хамства. Так, зрозуміло, від нього взагалі ніхто не застрахований. Але одна справа, коли тобі хамлять в магазині, ти можеш відповісти, а можеш не звернути уваги і просто більше не приходити туди, і зовсім інша справа, коли ти стикаєшся з цим, будучи і без того наляканою. І зовсім, абсолютно безпорадною.

«А як ти народжувати будеш ?!»

До майбутнього зіткнення з каральної гінекологією нас готують заздалегідь: варто дівчинці поскаржитися на біль, як вона почує у відповідь: «Що ти кричиш? А народжувати ти як збираєшся?! » Так ми з дитинства привчаємося до думки про те, що, по-перше, пологи – це нестерпно боляче, а по-друге, потрібно терпіти: «Народилася дівчинкою – терпи». І бажано мовчки.

Подруга прийшла в районну поліклініку. Дівчинці 20 років. Записали її на прийом не до її гінеколога, так як він захворів, а до іншого лікаря, позачергово. І та була з цього приводу дуже зла. Відповідно – крижаний розширювач і крики: “Як на крісло лягти – так це ми не вміємо, а як трахатись, задерши ноги, – так відразу!” Зробила подрузі дуже боляче. Та заплакала, реакція передбачувана. “Ще й плаче тут! Це тобі не членом тикати!” Дівчинка домашня, тиха була, в шоці. Після цього пішла в платну клініку, і там у неї істерика трапилася на кріслі, лікарю довелося її водою відпоювати”

При цьому з самого ж раннього дитинства нам розповідають про майбутнє щастя материнства, але привчають соромитися власної репродуктивної системи: збір анамнезу перетворюється в принизливе шоу з пацієнткою в головній ролі.

“У 17 років пішла до гінеколога в поліклініку – болів живіт. Лікар запитала про статеве життя, скільки було партнерів, я чесно відповіла, що один. Сіла в крісло. Лікар, засунувши в мене руку, відразу видала: “Що ти мені розповідаєш? Один у неї, ага, як же”.

Подібне ставлення вважається нормальним: тебе вилікували? Вилікували. На що скаржишся? На моральну травму? Не сміши!

Останнім часом в нашій країні стали дуже популярними домашні пологи, які звісно ж всі лікарі і акушери засуджують. Так, дійсно ризики досить значні, а все тому що у нас вони не офіційні, так як наприклад в інших країнах, де швидка чергує біля дому, а пологи проходять з медичними працівниками.

Тому ми часто звинувачуємо цих нещасних жінок, які наважуються на домашні пологи в Україні, але не хочемо розуміти, чому вони це обирають. Хоча все ж очевидно.

Жінки готові ризикувати власним життям і життям своїх бажаних дітей тільки тому, що їм страшно ще раз потрапити в цю систему. Вдумайтеся. Їм легше померти, ніж опинитися в пологовому залі: з жіночої консультації ще можна втекти, а ось з пологового залу вже не вийде.

І ніхто не винен

Природно, журналісти вже не раз розмовляли з лікарями про цю ситуацію, але ніколи не отримували чесної відповіді на свої питання. Так, у лікарів дуже важка робота. Так, у лікарів маленькі зарплати. Так, час лікаря дуже обмежений, але ж крім, власне, спілкування з пацієнткою доводиться робити дуже багато іншої роботи – в першу чергу, заповнювати незліченну кількість паперів. Та й пацієнтки, будемо чесними, бувають різні. Все це чиста правда, але це не відповідь.

Будь-яка система, в якій комусь дана абсолютна, неподільна влада, розбещує. А влада над жінкою розбещує ще сильніше: ну який відсіч вона дасть, скаргу напише? Від скарг ще ніхто не вмирав. І система продовжує працювати, а надломлені нею просто тікають. У кращому випадку до хорошого лікаря за рекомендацією. У гіршому – в секту, до духовних акушерок та прихильниць соло-пологів вдома.

А як до вас відносились в пологовому?

Джерело